Безмовність

Святе Письмо вказує нам на одну з первинних чеснот – розсудливе мовчання.

    Святі Отці казали: всяку чесноту треба починати від язика. Якщо хто не утримує свій язик, то у того не шукай чесноти, бо душа його спустошена, весь дух благочестя випарувався. Тому що, по-перше, ми нічим так часто і так багато не грішимо, як язиком; тому що, по-друге, крайня поміркованість і обережність у словах є не тільки високою християнською чеснотою, а й найкращим засобом для мудрого і щасливого мирного життя

    „Якщо хто в слові не грішить, – говорить апостол Яків, – той досконалий чоловік, сильний приборкати все тіло” (Як 3:2).

    Язик – це вогонь (пор.Як 3:6), як називає його той самий апостол, – миттєво займається, і перш ніж встигнеш схаменутися, обпалює кого-небудь або докором, або наклепом або засудженням і образою.

    Язик – нестримне зло (Як 3:8): ним благословляємо Бога Отця, і ним же клянемо людину. Від тих же вуст виходить благословення і клятва.

    Утримуй язик свій, коли велика неприємність схвилювала тебе – і ти запобіжиш сварці, мабуть жорстокій і небезпечній, загасиш ворожнечу, мабуть довготривалу і нескінченну.

    Чи прийде бажання молитися звиклому до пустомовства? Звідки прийде до нього благе слово молитви, якщо язик його звик переливати одні порожні слова? Утримуй язик твій тоді, коли ні час, ні місце не дозволяє суєтних розмов, наприклад у храмі Божому, – і не виявиш, принаймні перед іншими, своєї крайньої легковажності, обережеш себе від тяжкого гріха – образи святині й величі Божої, і не даш згубної спокуси душі ближнього.

    А найперше підноси розум твій до Бога думкою своєю і зітхай до Нього серцем своїм: хай захистить Він слух твій від порожніх розмов, хай захистить душу твою від мрій і помислів лукавих, хай збереже серце твоє в страху Божому, хай дасть тобі бачити гріхи твої і не засуджувати брата або сестру твою, хай утримає язик твій від всякого слова пустого.

    Отже, дбаймо про чесноту мовчання і, крім того, маймо благоговійний страх Божий.